Свято-Михайлівський чоловічий Монастир

Джерело святого Іоана

Територія колишнього Михайлівського чоловічого монастиря, що на околиці села Підмихайля Калуського району, - одне з благодатних місць Івано-Франківщини. Тут б`є цілюще джерело святого Іоана.

На чорній (Лисій) горі, де й досі ростуть високі сосни, ялини й широколисті дуби, монахи, втікаючи від орди, у середині 14 століття викопали підземну церкву. Чудотворна ікона святого Архистратига Михаїла, яку вони взяли із собою, стала храмовою. Схимники викопали підземні келії, перехід. Підземну церкву освятили на честь народження Йоана Хрестителя.

Тоді з-під гори потекла вода й утворилося джерельце, котре виявилось чудодійним. Монастир орда таки 1605 року зруйнувала, а до джерела й досі приїжджають за зціленням люди.

Досі, - говорить парох-отець Богдан Челядин, - живе переказ про те, як один пан із панею, ідучи на прощу до монастиря, завернули до каплички разом із незрячою восьмилітньою донькою. Там над дівчинкою помолилися схимники, і вона, обмивши очі водою, прозріла. І нині чудеса зцілення джерельною водою святого Йоана — нерідкість...

Ще один переказ про це чудодійне джерело записав отець Богдан Челядин 1976 року від Ганни, старенької прислужниці калуського декана-отця Івана Палагіцького. Та розповіла, що в Підмихайля до святої води калуський староста возив своїх дружину і сестру, котрі не могли ходити. А коли ті омилися водою, стали здоровими і потім ще кілька разів своїми ногами ходили до Михайлівського монастиря. У подяку за це калуський староста звільнив монастир і жителів села від сплати податків.

Переказала прислужниця Ганна і прикрий, але повчальний для інших випадок. Жінка у важкій недузі, дізнавшись про лікувальну силу води з криниці в Михайлівському монастирі, попросила одну пані привезти її. Та пообіцяла виконати прохання. Але якось так сталося, що через велике скупчення люду забула про нього. Нагадала собі прохання аж за селом, біля ріки Лімниці. Тож вирішила набрати води з річки, аби таки виконати просьбу хворої. Недужа жінка мала настільки глибоку віру, що цілий день нічого не брала до уст, чекаючи на святу воду. Але сталось щось неймовірне. Пані принесла до хати недужої воду не з криниці, а з річки, і поставила на стіл біля хворої, посудина раптово тріснула, вода розлилася — і миттєво появилися дрібні черви. Перелякана пані зізналася у своєму гріховному намірі і наступного дня знову пішла до Підмихайля, щоби принести хворій справжньої води з чудотворної криниці...

Нині своїм коштом громада села Підмихайля відбудовує Святомихайлівський монастир, зруйнований монголо-татарами. Адже в цьому місці до неба підносилася молитва й відбувалися великі Божі чуда...

Декан Калуський, в.о. настоятеля Святомихайлівського чоловічого монастиря, митрофорний протоієрей і парох села Підмихайля отець Богдан Челядин збирає історичні матеріали про монастир та саме Підмихайля 25 літ. Серед них і раритетні знахідки, виявлені під час любительських розкопок, - дзвін, датований 1379 роком, і дерев`яний хрест 1407 року...

Василь Хомик — один із жертводавців відбудови монашої обителі: “У 39 років я вже прощався із життям. Вхопив мікроінфаркт, а через два роки — другий, - розповідає чоловік. - Лікар мене просив лише не підніматися з ліжка, допоки не поліпшиться кардіограма. Я лежав нерухомо й тільки молився. Вірив: Бог є і врятує мене. Нині ті, з якими лежав у лікарняній палаті, уже давно повмирали, а я живу, радію сонцю, дітям, онукам, доглядаю виноград на подвір`ї і роблю з нього вино для причастя парафіян у нашій церкві Архистратига Божого Михаїла. Їй уже поза сто літ, а найгарніший іконостас і весь храм розписав відомий український художник Корнило Устиянович. Знаєте, у благородній справі ніби щось за плече тягне йти далі. І я побудував на подвір`ї нашої церкви капличку апостола Тадея, який опікується знедоленими та допомагає в розпачливих і безнадійних ситуаціях”.

Колись монастир мав дохід і частку від нього вкладав у розбудову Підмихайля. А тепер відбувається навпаки — громада докладає зусиль до відновлення монашої обителі.

Це воістину святе місце, - кажуть парафіяни церкви Архистратига Божого Михаїла, - і ми його відновимо, щоб люди приїжджали сюди помолитися, напитися цілющої водиці, відчути Божу благодать і зцілитися.

Освячення

У Підмихайлі Калуського району сталася знакова подія: першу церкву Святомихайлівського монастиря, який відновлюють підмихайлівці, освятив митрополит Галицький, керуючий Івано-Франківською єпархією УАПЦ Андрій. В архієрейському Богослужінні йому співслужили більше десятка священнослужителів.

В урочистостях взяли участь заступник голови ОДА Руслан Гусак, голова РДА — Василь Качмар, колишній голова районної ради Василь Прокопів та інші владні чільники, сотні жителів Підмихайля, навколишніх сіл, гостей Калущини. Тієї недільної днини навіть погода сприяла проведенню такої події, яка буває, мабуть, раз на кілька століть.

Перша письмова згадка про Свято-Михайлівський чоловічий монастир у с. Підмихайлі датується 1421 роком. Монастир вистояв лише три століття. Він чудом уцілів після двох серйозних нападів татарів і турків. Але пожежа 1582-го остаточно зруйнувала святиню. Наступні 400 літ пам’ять про нього зберігало хіба що місцеве населення. У листопаді 1999 року на горі, де колись була святиня, люди з ініціативи жителя Підмихайля Степана Якимовича встановили пам’ятний хрест — монументальну споруду загальною висотою 16 метрів із 3,5-метровим розп’яттям, у посвяченні якого взяли участь кілька тисяч парафіян.

Поступово Михайлівська гора почала оживати. Громада села мріяла відродити джерело, яке колись мало славу цілющого. Але де саме через півтисячі років шукати ту криничку, ніхто не знав. Тим часом однієї ночі жителю села Михайлові Гриніву приснився сон: на схилі гори у сяйві і голубому вбранні стоїть ісус Христос і мовить: «Тут має бути Божа благодать». А поряд бив увись потужний фонтан. Такий сон являвся п. Михайлові тричі, і щоразу таємничий голос підказував, де саме має бути криничка.

Зрештою, в 2007 році Михайло Гринів з допомогою сподвижників викопав криничку, встановив скульптуру Ісуса Христа, яку було посвячено. Та на цьому в Підмихайлі не зупинилися. Люди, натхнені своїм пастирем о. Богданом Челядином, вирішили збудувати ще й капличку Святого Дмитрія Солунського. А в день освячення каплички підмихайлівці постановили собі розпочати відродження монастиря. З гордістю розповідають вони, як має виглядати весь комплекс монастиря. Це одне з благодатних місць Івано-Франківщини, переконані жителі села.

Відчуття святочних урочистостей у день освячення монастиря продовжила ще одна важлива для Підмихайля подія: у священичий сан було висвячено Михайла Гриніва, того самого, якому явився віщий сон. Тепер отець Михайло стане першим настоятелем монашої обителі.

Наразі збудували й освятили першу церкву. Святомихайлівський монастир громада села Підмихайля відбудовує своїм коштом і силами, однак буде дуже вдячна і всім сторонським меценатам, які внесуть свою лепту в цю Богоугодну справу.

Владика Андрій, щиро дякуючи всім меценатам за посильний вклад в побудову церкви, вручив їм митрополичі грамоти. Серед нагороджених — голови ОДА — Михайло Вишиванюк, РДА — Василь Качмар, колишній голова районної ради Василь Прокопів, добровільний організатор будівельних робіт Ігор Пробоїв, депутат районної ради Віктор Мікеров, меценат Василь Хомик та десятки людей доброї волі. Якщо взятися перечислити всіх, хто спричинився до будівництва церкви, це буде дуже довгий список. Допомагали хто чим міг: коштами, робочими руками, технікою... Зрештою, вкладали не тільки кошти, час, роботу, а насамперед любов до Всевишнього, прагнення прославляти і возвеличувати Його. «Головне, — підкреслив владика, — щоб ми звели духовні храми у своїх серцях і, найголовніше, — жили за Божими заповідями».

Історія

Перша половина ХІІІ ст., 1240рік. Військо хана Батия повністю зруйнувало Київ і продовжувало спустошувати східну частину України. Київські та східноукраїнські ченці покидали осілі святі місця, в тому числі й відомі на той час монастирі, і, рятуючись від татаро-турецької навали та забираючи з собою святі речі, групами переходили у віддалені місця. Втеча була важкою і небезпечною. Поселяючись здебільшого у лісових масивах, монахи відновлювали чернечий устрій життя, зводили нові храми… Тож не дивно, що багато таких монахів-утікачів оселилося на західних землях.

Середина і кінець XIV ст. 1353-1389рр. За переказами старожилів с.Підмихайля, туди, де сьогодні росте ліс, на гору, яку й понині називають чорною або лисою горою, прибули ченці з чудотворною іконою Архистратига Михаїла. Ймовірно, монахи ці одні з тих, що покидали Київські та східноукраїнські монастирі, які після цілковитого зруйнування Києва ханом Батиєм у 1240 році, рятувались від татаро-турецької навали. Довкола гори в ті часи стіною росли високі сосни, ялини та розлогі дуби, тож не дивно, що це спокійне та затишне місце уподобали собі монахи-втікачі і там зупинилися.

Скільки їх було – невідомо. Одні джерела називають цифру сім, інші – дев’ять. Невідомий і вік монахів. Відомо тільки, що один з них був старший, років під сімдесят, і називався Іоаном. Очевидно, то був ігумен.

1420-1421рр. Зусиллями монахів і світських поселенців на горі було зведено підземну церкву, куди й перенесли чудотворну ікону Архистратига Михаїла. Силами монахів були збудовані келії та підземний перехід аж до того місця, де тепер розташований цвинтар. Першим на тому цвинтарі був похований ігумен Іоан. А підземну церкву посвятили на честь Різдва Іоана Хрестителя.

1421р. Внизу, під горою, чудом потекла вода і утворилося джерельце, яке згодом стали називати чудодійним, бо вода в ньому була цілющою.

Кінець 1421р. Збудовано верхню дерев’яну церкву Святого Архистратига Михаїла, до неї з підземної церкви Іоана Хрестителя було перенесено ікону Архистратига Михаїла.

1422 рік. Біля нової церкви на монастирському подвір’ї зведено будинок на 120 осіб, в якому жили ченці та приїжджі люди, що прибували сюди на прощу. Мав монастир і господарський будинок, де утримували овець та птицю, невеликий сад, вулики, вирощували монахи виноград та інші культури. Всю вирощену продукцію міняли на потрібні для церкви речі. Монастир підтримував торговельні та релігійні зв’язки з довколишніми селами та містом Калуш. В скорому часі монастир, який почали називати Михайлівським, став відомий на всю округу. Поблизу Михайлівського монастиря, на трохи нижчій місцині, було в цей час вже сім житлових будинків, котрі згодом стали першими домами села Підмихайля (назва села походить від його розташування під монастирем). Це, мабуть, перша правдива згадка про село.

Початок XV ст. Михайлівський монастир стає більш відомим. Оскільки шкіл ще тоді не було, то монахи займалися релігійно-просвітницькою діяльністю, а мешканці села старанно працювали у монастирі. На той час монастир володів 7-9 га лісу, близько 20 га поля, з чого мав певний дохід, частку якого вкладав у розбудову села. Часто до монастиря навідувались поважні світські та духовні особи, складаючи дорогі офіри.

Кінець XV ст.. Розділена і пошматована сусідніми державами (Росією, Польщею та Австрією) Україна кинута на поталу туркам і татарам. 1498 рік – один з найважчих років для всього Прикарпатського краю.

1502-1509рр. Не оминула татарська орда і територію Калущини. До Михайлівського монастиря «провідні татари» увірвалися 22 квітня, в неділю Св.Фоми. Нападники позривали зі стін дорогоцінні речі, сильно пошкодили всі споруди, поглумилися над святинею, розклавши всередині верхньої Михайлівської церкви вогонь. Дехто з монахів втік у глибінь лісу, а інші, взявши чудотворну ікону Архистратига Михаїла, заховалися у підземному переході, прокладеному від церкви до цвинтаря. Тоді Божа сила заступилася за монастир, вороги відступили, а монахи, вийшовши з підземелля, загасили вогонь.

1524 рік. Другий напад на монастир, але обитель дивом врятовано.

1605 рік. Польський дослідник М.Горна записав такі історичні факти: «На початку XVІІ ст. (1605р.) Калущина була майже знищена; у густому лісі на горі згоріла велика церква, а неподалік у долині плакали три річки. Цього року було повністю знищено Михайлівський монастир».

1605-1614рр. Монахи із зруйнованого монастиря втекли в густі ліси поблизу Грабівки. Там вони збудували церкву і заснували невеличкий монастирець. І донині це місце у грабівських лісах називається «Монастирець». З переказів відомо, що дехто з братії переселився до Скиту Манявського.

Цього року, 21 листопада, в День Святого Архистратига Божого Михаїла Митрополит Галицький Кир Андрій Керуючий Івано-Франківською єпархією Української автокефальної православної церкви освятив перший храм на території давно зруйнованої святині, і цим дарував нашій області ще одну свічу безнастанної молитви. Молимо Господа і віримо, що ця свіча вже ніколи не перестане дарувати своє світло християнському люду.